Недовго в пеклі грішнику страждати.
«Геть! Пер-тур-бація!» – вищать чорти.
Злітають душі крізь червоні ґрати
У хутірські занедбані хати,
Де смак дровець – незбутня мрія пічки,
Де мох і пліснява – декор обдертих стін.
Вигнанець на долівку ставить свічку,
Пірнає в льоху картопляний тлін,
Знічев`я облітає сад, шпаківні...
Дух не харчується, хоч медом шиби маж.
Тремтить, як рвуть горлянки треті півні,
Субстанції шафрановий плюмаж…
Ніхто, крім вітру, не гостює в хаті,
Де каламуть безладдя, чад свічі.
Бува – прояву сина бачить мати:
Тринадцять цяток воску на печі –
Казенне клеймування, штемп недолі –
В лункому переривистому сні.
Совмикне ляду… Виглядає з поля.
Шукає табелі, кашкет, пісні.
Летять сівкі душиці – крізь баглаї –
У хутірські огрійливі хати…
Полельом-лельом свічка остигає,
Як після спеки – маківки, хрести.
Склепіння кондубаситься – до граду.
У лепесі – фазенди потерчат.
Ні млива, ні застіль, ані розради,
Окрім пробитого до нутрощів м`яча.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
5) Сердцу не прикажешь (2005) - Сергей Дегтярь Я покинул христианскую церковь "Слово Жизни" ещё в 2003 году, но платоническое чувство влюблённости не покидало меня никогда. Я жил уже отдельно от церкви и ничего оней не знал, однако любовь к ней всё больше и больше росла. Сказать ей это я не мог, потому, что она не воспринимала меня серьёзно. После моих признаний в любви, мне кажется, она ещё больше стала меня презирать. А я ничего не мог поделать с этим чувством. Я питал надежду, что рано или поздно, когда нибудь она меня полюбит, но, я был, видимо слеп в своих чувствах и не видел реальности. Через пять лет, когда я позвонил ей, чтобы узнать как у неё сложилась жизнь - она ответила, что по прежнему одинока и нет того мужчины, который ей необходим. На ваопрос, нравлюсь ли я ей - она ответила, что нет. Она сказала, что ей нравятся другие мужчины.
