Многое можно исправить, я верю, что многое,
Если мы живы и если желание есть.
Жизнь, как известно, не горка из детства пологая,
В памяти нашей обид, недомолвок — не счесть.
"Если возможно", Господь говорит, "будьте в мире",
"Если захочется" — вольный у нас перевод.
Снова слова оправданий, как ветер в пустыне —
Носится, гонит по кругу песка хоровод.
Все говорят — ничего невозможно исправить,
Умные люди про "шрамы" твердят, про "рубцы",
"Корни из детства", но если гордыню оставить,
Просим, дождутся и нас миротворцев венцы.
Разве Господь мой не водит меня к "тихим водам",
Разве закончились "воды" и милость Его?
Или на "пажити злачные" входят по коду,
Или вкусить благодати нам не суждено?
Может Бог душу мою — уже не окрыляет,
И на стези Своей правды не может вернуть?
Через молитву и Слово Он не подкрепляет?
...Нет! Превосходнейший Он приготовил мне путь!
Мне и любому, познавшему чувство прощения,
Каждому, кто поднимая глаза вновь и вновь,
Благодарит за великое чудо — Спасение,
Знает и может потрогать Господню Любовь!
Богданова Наталья,
Россия. Москва
Господь принял меня в семью Своих детей в 1999 году. Работаю врачом.
Несколько лет своими стихами говорю людям о любви Христа.
За все, что было, есть и, конечно, будет в моей жизни благодарю моего Спасителя! e-mail автора:bogdanova_n@list.ru
Прочитано 6396 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
